Рус Укр Eng

Преса про нас

15.05.2014

У Києві художники теж готуються до війни

На Майдані в Києві заангажовано діяло багато митців. Вони сподівалися, що рух протесту буде радісним та креативним, вони боролися за сучасне громадянське суспільство. Між тим зараз вони готуються до війни.

Автор – Георг Діц

Олекса Манн – не ідеальний солдат. Пальці у нього тонкі, як держак пензля, а очі такі ж водяно-блакитні, як Дніпро. А до того ж ще й ця сорочка в строкату клітинку, а до неї щось на кшт иб хустини на голову, фіолетово-червоно-рожевої. «Я буду воювати», - каже він. - «Справа буде гидкою, суворою та жорстокою. Але ми хочемо збудувати нову країну. У нас немає вибору».

Олекса Манн – художник. Його картини зображують клоунів, охоплених кривавим чадом, з гострими зубами, крилами, як в янголів, та автоматами; на них зображені зграї громил з грубими мармизами, що б’ють людину, худу, як сам Олекса, і в таких же червоних штанях. Це картини, які демонструють, що відбувається, коли суспільство вивертає назовні свої нутрощі, якщо знаходить вихід ненависть, без будь-якого контролю, що підганяється прагненням вижити. Це кадри, які ми сьогодні отримуємо з України, коли вмикаємо свої телевізори.

Олекса Манн (йому 36 років) намалював свої картини в 2012 році. Вони розповідають про силу, що була присутня в українському суспільстві ще до Майдану, до боротьби, ейфорії, розгубленості перед обличчям громадянської війни, яка загрожує пошматувати країну, - силу, що пронизує сторіччя й Україну.

Зараз ці картини можна побачити у Відні на виставці «I Am A Drop In The Ocean» («Я – крапля в океані»), де представлено мистецтво української революції, - а силу Майдану вже знову перевершило насильство у Слов’янську та Одесі. Здається, ніби Майдан відбувся цілу вічність тому. Зараз він у музеї.

Протигази, молотки, сокира, навушники, палиці із цвяхами, поруч балерина у пачці і з автоматом, а також дерев’яні щити, зроблені двома художниками для боїв; у музеї представлені справжні щити зі слідами від ударів, ще більш реальними вони виглядають на фотографіях, де притулені до мішків з піском.

Це були барикади з витворів мистецтва. Шини, автомашини,  - ще й сьогодні Майдан справляє враження скульптури, коли перетинаєш площу. Тоді художники в Києві були представлені дуже потужно, однак їм хотілося іншого, радісного, красивого та креативного протесту. Олекса Манн теж розповідає про це.

На другий день Майдану він видерся на яскраво розмальовану автомашину і проголосив промову, це було у листопаді 2013 року, коли ще ніхто не міг передбачити, що з усього цього вийде щось більше, ніж хеппенінг. Він придумував гасла, створював значки. Від самого початку мистецтво було частиною Майдану; багато хто говорить, що сам Майдан був найпрекраснішим мистецьким твором, який лише могла створити Україна.

А зараз? Тут, в музеї? У Відні? Надія, лють, біль,  -все це знову тут,  -холод тих днів, вогонь, мертві люди, замащені кіптявою обличчя бійців, втомлені, суміш із середньовіччя та «Божевільного Макса» - це портрети героїв, зроблені фотографом Олександром Чекменьовим, і не всі, хто зображений на фотографіях, вижили.

І незважаючи на сцени бійні з Донецьку чи Слов’янська та чутки про антисемітські вилазки та жертви пожежі в Одесі, Майдан був прикладом України кращої, ніж раніше.

Тому що тоді вони боролися за самовизначення та повагу до себе; скажімо, немолоді жінки, яких можна побачити на одному з відео, - як вони посміхались та передавали боєприпаси, які тут же витрачалися. Вони знайшли себе в бою. «На Майдані панувало відчуття спокою та безпеки, навіть у ті моменти, коли застосовувалося насильство», - каже Олекса Манн. – «Страх мене охоплював лише тоді, коли я заглядав у Facebook».

У грудні вони спорудили для себе невеличке укріплення, він та його друзі, вони влаштовували виставки, читання, це були «війна, й мистецтво, й виховання», - говорить Олекса Манн. Майдан був свого роду академією для покоління, яке ніколи не забуде, що означає ця площа. Навіть, якщо все на Землі зазнає руйнування. Власно кажучи, вони хотіли побудувати громадянське суспільство – а їм довелося вчитися стріляти.

«Я був готовий померти», – говорить Олекса Манн. Це було 19 січня, коли спецпризначенці Януковича почали діяти серйозно, насильство зростало, а через кілька днів почалися вбивства; це був день народження Олекси Манна.

«Але я й зараз готовий померти», - каже він. Майже кожний, хто у січні чи лютому приходив на Майдан, був готовий померти.

Наприклад, Сергій Нігоян, студент, виходець з Вірменії. Він був молодий, він подобався жінкам, зі своєю дикою бородою та меланхолійними очима, він хотів стати артистом, відомим, і у цьому полягала його мета.

Він був одним з перших загиблих на Майдані. Його фотографія стала іконою, його обличчя на графіті, на стінах, на жалобних пам’ятниках на Майдані. «Він отримав все, чого хотів, та втратив все», - говорить Максим Білоусов, що зробив фотознімок Нігояна.

«Тоді я прийшов на площу, тому що хотів зробити фотографії для людей, які боялися того, що відбувалося на Майдані. Фотографії мали показати, що тут не панували криміналітет та банди, що протестували дружні, нормальні люди».

Фотографію Сергія Нігояна теж можна побачити на виставці у Відні. Її можна не помітити, вона висить у кутку поруч з дверима, просто біля сходів. Нігоян був першим з «Небесної сотні», так на Майдані називають своїх мучеників.

«Коли я вперше прийшов на Майдан, - каже Білоусов (32 роки), - всі посміхалися. Сьогодні ніхто вже не посміхається». У цей травневий день він стоїть біля великої колони пам’ятника Незалежності у центрі площі, все ще заповненої зеленими військовими наметами. Пахне дровами. Чоловіки з грубими черепами рубають поліна, хлопчаки з коротким волоссям та у камуфляжних штанях бігають довкола.

Вони чогось чекають. Чи є життя після Майдану? «Все тут для мене – свята земля», - говорить фотограф Білоусов. – «Це місце мертвих та смутку. Але це ще й приклад того, як ми здатні змінити суспільство, всю країну. З духу Майдану могла б повстати нова Україна».

Майдан – це місце у полоні проміжного часу, як і вся країна. Багато людей виснажені, їм доводиться оплакувати померлих, вони несуть у собі травму, про яку поки ще не здогадуються. Але багато з них все ще зберігають надію на те, що їх форми громадянської самоорганізації, солідарності та навіть самооборони можуть стати моделлю для кращого майбутнього.

«Кожна країна подібна до живої істоти», - говорить Максим Білоусов. – «Кожна країна повинна дихати, робити вдих та видих. Зараз Україна як раз робить видих. Але ми знаємо, що наша боротьба ще не закінчена. Й у нас немає виправдання поверненню до того життя і до тієї країни, які були до Майдану».

Площа – це їх Ground Zero. Меморіал, сторожова вежа, місце пам’яті. Максим Білоусов вже працює над наступним проектом, мова йде про Ісуса Христа, Прометея та питання, що означають для суспільства жертва, самопожертва.

У Національному музеї, за кілька кроків від Майдану, зараз демонструється виставка, у центрі якої пряма протилежність цьому, - шахрай, жлоб, політик та егоман Янукович, який пограбував це суспільство.

Злодій Янукович постає перед відвідувачами цієї виставки – і мешканці Києва вишукуються у довжелезні черги, як зазвичай на виставки Пікассо чи Гойї, аби побачити, що президент, вигнаний ними, накопичив у своєму маєтку Межигір’я біля самих воріт міста.

Золоті люстри, годинники, величезні як саркофаги, ложка для ікри з Казахстану, Біблії, ікони – побожна людина цей корумпований президент. Книга, видана у 1574 році, невелика каплиця із золота та кришталів Сваровскі, вартісна картина, на якій зображені Ісус та перелюбниця, фотографія національної збірної України з футболу, яку розгонисто підписав Дієго Марадона і яка коштує значно менше, посудина третього тисячоліття до нашої ери та ваза, на якій досі збереглася наліпка одного з міжнародних аукціонних будинків.

Всього 563 експонати. «У цьому випадку несмак та погана політика утворюють єдине ціле», - каже Юлія Литвинець (37 років), головна доглядачка музею, яка, власне, не хоче сказати нічого політичного, але уникнути цього неможливо.

Представники так званого «Правого сектору», активні й на Майдані, забезпечили збереження різних предметів на віллі Януковича, вони вже були запаковані в ящики та готові до відправлення: шаблі, рушниці з багнетами, кришталь фірми «Hermés», картина із зображенням битви часів війни 1812 року з Януковичем в якості гордовитого вояка, а ще на стіні висить крокодил довжиною у 221 сантиметр – на знак чого?

Мерехтливе світло пробивається до приміщення. Вікна вже під час протестів на Майдані були забиті дошками для захисту від диму та грабіжників. «Невже все починається знову?», - питає Юлія Литвинець. – «Чи буде війна? Ми цього не знаємо».

У відвідувачів (в перші вихідні їх було три з половиною тисячі) перш за все викликає захват зал із портретами Януковича, «Зал Слави», як його називають куратори виставки. Відвідувачі фотографуються перед кубками з образом президента, перед портретом президента, виготовленим із зерен, перед фігурою у повний зріст у білих шатах, тут Янукович трохи нагадує Елвіса Преслі.

На відкриття виставки наприкінці квітня не прийшов жодний представник теперішньої політичної команди. «Ну що ж, - каже Юлія Литвинець, - половина з тих людей, які сьогодні при владі, самі дарували подарунки Януковичу».

Таким чином, ця виставка позначає дилему: Янукович втік, але він все ще тут.

У ці дні люди у Києві говорять про депресії та провину, про втрату Криму, про думки про мертвих та про питання, чи можливо тоді було зробити більше, про пасивність, на яку вони тепер приречені перед обличчям ескалації на Сході. Це витверезіння після ейфорії, необхідний реалізм для цього покоління, яке повинно будувати нову Україну, якщо воно хоче мати майбутнє.

Революція Майдану була спрямована не проти Росії, а проти Радянського Союзу, який ще не помер, хоча вже й не жив, такий собі зомбі історії, який все ще відвідував цю країну. Проте Росія вже ніколи більше не буде країною, з якою Україну багато що пов’язує. І Європа вже не буде силою, якій довіряють.

Країна повинна віднайти сама себе, поміж різними силами та їх інтересами. Майдан був першим кроком у цьому напрямку. Про це розповідає Роман Зінченко, він керує неурядовою організацією «За зелену енергію» (координатор Української мережі енергетичних інновацій Greencubator). Вони будуть нелегкими: цей суспільний процес набуття зрілості, ця боротьба проти корупції, ці зміни в енергетичному секторі, у сфері охорони здоров’я, власно кажучи, усюди», - каже Зінченко (37 років). – «Однак я як раз бачу, як підростає варте захоплення покоління».

Так же сприймає це й Бьорн Гельдхоф, художній керівник Pinchuk Art Centre мільярдера Віктора Пінчука неподалік Майдану, центру, що приваблює перш за все молодих відвідувачів. 17 травня там відкривається виставка «Fear and Hope» («Страх та надія») за участю трьох художників, які займаються тлумаченням проблем протестів на Майдані. «Мистецтво здатне примирювати», - каже бельгієць Гельдхоф (34 роки), - «але цієї точки ми поки що не досягли. Конфлікт ще не минув».

Можна буде побачити спалену стіну в обрисах України, музейні вітрини, наповнені попелом, та зображення вибухів, великі та різкі, у комбінації зі старими роботами, де на коштовній порцеляні представлені прийоми катувань, що застосовувалися українською міліцією. Водночас Алевтина Кахідзе (40 років) покаже перформанс, на якому вона виступить у ролі диктора новин цієї пропагандистської битви. «Я вірю у мистецтво як у стратегію взаєморозуміння».

«Від самого початку художники брали участь у протестах, - говорить Гельдхоф, - в якості митців, але в першу чергу як громадяни. Цей голос був втрачений за минулі тижні. Ми хочемо повернути голос мистецтва».

Pinchuk Art Centre відкрився у 2006 році, з того часу в ньому побували два мільйони відвідувачів, вхід безкоштовний. Гелдхоф розповідає про голодне прагнення молодих людей до знань, про 700 слухачів, які терпляче вислуховують навіть складні доповіді, про неупередженість публіки та безпосередність реакції.

Навскіс від Pinchuk Art Centre стоїть порожній постамент, на якому аж до самої революції на Майдані ніс варту Ленін. «Але чи йде мова про те, щоби знищити минуле, - питає Гельдхоф, - чи мова йде про те, щоб будувати майбутнє?».

Олекса Манн, художник, у випадку, якщо ситуація стане серйозною, хоче вступити до лав добровольчого полку. А до того він буде вчитися, як переходити через вулицю, що обстрілюється, як залишати місто, що зазнає облоги. У Києві травень, і за порцією суші люди розповідають там про стрілянину.

Джерело: Der Spiegel 
Автор: MICHAEL NAGL, FABIAN WEISS
Share |

Повернутися до списку статей

Відео

RSS Все відео
24.11.2020

Онлайн-дискусія за участі Егілса Левітса, Фаріда Закарії та Александра Квасьнєвського, присвячена майбутньому демократії

03.11.2020

Онлайн-дискусія YES "Президентські вибори у США та їх наслідки для України"

27.10.2020

Онлайн-дискусія YES з Фарідом Закарією і Нілом Фергюсоном про книгу «Десять уроків для світу після пандемії»

05.10.2020

Онлайн-дискусія YES, присвячена реформам, безпеці та євроатлантичним перспективам України

Сторінки 1 2 3 4 5 ... із 5
 

Новини

RSS Усі новини

Ялтинська європейська стратегія (YES) та Посольство Канади в Україні співорганізували експертну онлайн-дискусію на тему жінки, мир та безпека.

27.11.2020

27 листопада 2020 року Ялтинська європейська стратегія (YES) спільно з Посольством Канади в Україні провели експертну онлайн-дискусію на теми, що стосуються жінок, миру та безпеки. Захід відбувся з нагоди 20-ї річниці ухвалення Резолюції 1325 Ради Безпеки ООН.

Ялтинська європейська стратегія (YES) провела онлайн-дискусію за участі Егілса Левітса, Фаріда Закарії та Александра Квасьнєвського, присвячену майбутньому демократії

11.11.2020

Ялтинська європейська стратегія, у партнерстві з Фондом Віктора Пінчука, продовжує серію онлайн-дискусій, присвячених змінам у світі й тому, що вони означають для України. 10 листопада Егілс Левітс, Президент Латвії, та модератор Фарід Закарія, ведучий GPS Fareed Zakaria на CNN, обговорили теперішній стан та майбутнє демократії. Відкрив дискусію Александр Квасьнєвський, Президент Польщі (1995-2005), Голова Правління YES.

Фонд Віктора Пінчука розпочинає 15-й конкурс стипендіальної програми «Завтра.UA»

11.11.2020

11 листопада 2020 року Фонд Віктора Пінчука розпочав 15-й відкритий конкурс стипендіальної програми «Завтра.UA». Загальнонаціональна програма підтримки талановитої молоді покликана сприяти формуванню нового покоління інтелектуальної та ділової еліти країни, яка стане генератором майбутніх змін.

Сторінки 1 2 3 4 5 ... із 5
Створення та підтримка сайту: Креативна агенція «Арт Депо»