Причина короткочасного візиту знаменитості, що має одеське коріння, — українська прем’єра повнометражного документального фільму відомого вітчизняного кінорежисера Сергія Буковського «Назви своє ім’я по літерах», сопродюсерами якого є панове Спілберг і Віктор Пінчук. Картина присвячена трагедії Голокоста в нашій країні під час Другої світової війни. Прем’єрний показ відбувся в Міжнародному центрі культури й мистецтв (колишньому Жовтневому палаці).
Гостей на вході в гардероб перевіряли ретельно — як це робиться зазвичай, коли очікується Президент: пропускали через «рамку», оглядали за допомогою металошукача сумки, одяг тощо. Інтрига, хто ж прийде увечері на прем’єру, зберігалася до останньої хвилини. І ось перед самим початком сеансу поважні персони з великою помпою з’явилися в залі й розсілися згідно з табелем про ранги: хто в перших рядах партеру, хто в ложі, хто на бельетажі. Вперше на культурологічній акції була присутня така значна кількість політичної й партійної еліти країни: Віктор Ющенко, Олександр Мороз, Віктор Янукович, Євген Кушнарьов, Дмитро Табачник, Леонід Кучма та багато інших. Відвідали прем’єру також верховний рабин України Яків Блайх і представники єврейських організацій країни. Серед інших відомих глядачів були відмічені Святослав Вакарчук, Анатолій Борсюк, Тетяна Цимбал, Лесь Санін, Андрій Халпахчі Олександр Биструшкін, Микола Засєєв-Руденко. Всіх цього вечора об’єднало мистецтво кіно й прихильність до гуманістичних ідеалів.
...Фільм «Назви своє ім’я по літерах» (бюджет — 1 млн. дол.) йде 90 хвилин. Кадр за кадром — страшні сповіді тих, хто пережив Голокост, жахлива статистика жертв геноциду, розповіді людей, які, жертвуючи власним життям, рятували євреїв, приречених гітлерівським молохом на знищення. Перебивання авторським закадровим текстом, ретро- й інтроспективи, проблеми дня нинішнього, Бабин Яр — правда й домисли... Багато глядачів приготували носові хустини заздалегідь, тому що збиралися ридати — а як же інакше? Кілька разів клубок підступав до горла. Та все ж головне те, що вже за кілька хвилин напружене очікування «фільму жахів» поступово змінилося активним співпереживанням долям героїв, які стали сприйматися як близькі друзі або хороші знайомі. Понад те, глядачі починають співпереживати режисерові, який об’їздив із оператором усю Україну в пошуках очевидців, проте в більшості випадків застав лише забиті будинки й покинуті могили. (До чого ж зворушливе стареньке подружжя, яке казна-коли оселилося в зруйнованій синагозі й не хоче ні з ким ділитися спогадами про пережите. З якою любов’ю й пошаною вони зняті!)
Тим часом глядачі співпереживають уже трьом сучасним українським дівчатам, які розшифровували касети з численними інтерв’ю. Режисер зробив їх не другорядними, а одними з головних своїх героїв. Цікавий хід: рефреном очі дівчат, крупно взяті камерою, видають їхні емоції. Інформація, яка на них звалилася, і дорослого вб’є наповал, а тут майже діти... Одна не витримує й знімає навушники, щоб оговтатися, друга безапеляційна в думках, третя посилено розмірковує. Режисер чутливо реагує на настрій і бере спонтанний діалог у картину: «Я не вирізняю росіян, євреїв чи українців, для мене всі однакові», — категорична дівчина. — «Так? А чи хотіла би бути єврейкою?» — «Тоді чи зараз? (вагається) Ні, напевно, не хотіла б...». У залі — сміх. Дорогоцінні крапельки гумору, який, виявляється, можна витягнути навіть з такої трагедії, розсипані по всьому фільму, що дуже розряджає атмосферу, тому що іноді глядацька психіка не витримує напруги. Мабуть, талант режисера підказав йому, що необхідно знизити напруження пафосу, тому що факти говорять самі за себе. Багато в чому завдяки такому підходу у фільмі геть відсутній фальш, він абсолютно щирий, інтелігентний. Буковський не ставить перед собою мети вичавити з глядачів сльозу, він просто віддає душу, серце й смуток своїм героям, які пройшли через нелюдські випробування та зуміли жити далі...
...На прес-конференції Стівена Спілберга, Віктора Пінчука та Сергія Буковського більшість запитань випали, звісно, на долю голлівудського метра, який на один день вирвався до Києва.
— Я хотів приїхати на батьківщину своїх бабусь і дідусів — вони жили в Одесі — давно, ще коли був Радянський Союз, — зізнався режисер. — Але не вийшло. Тепер же з радістю скористався можливістю побувати в Україні в зв’язку з прем’єрою фільму Сергія Буковського. Ледве вийшов із літака та ступив на українську землю, як вигукнув: я вдома! По дорозі до Києва ми з Віктором Пінчуком першу зупинку зробили в Бабиному Яру. Дивне у мене відчуття від цих відвідин, адже там, де був епіцентр подій, тепер проходить лінія метро. Складно було уявити, що 60 років тому тут розстрілювали людей. Але мені показали документи, і я собі це уявив. Два роки тому ми зустрілися з Віктором на зйомках мого фільму «Війна світів». Поки Том Круз відпочивав між зйомками, Віктор прийшов до мене і сказав, що історія Бабиного Яру має прозвучати в кіно. Ми почали шукати, хто б міг відмінно зняти такий фільм. Кращим виявився Сергій Буковський — він заслуговує на найвищу похвалу, бо мовою мистецтва зумів розповісти про найстрашніші речі.
— Знаєте, я часто замислююся ось над чим, — роздумує автор геніального «Списку Шиндлера». — Інколи люди ненавидять один одного тільки за те, що не схожі. Це почалося аж ніяк не за часів Радянського Союзу, а задовго до нашого народження. Зараз світ став тісним, але люди не стали ближчими. Історія мало чому нас учить. Відмінності, які є між нами, не повинні ставати яблуком розбрату. Мені здається, що вся ненависть починається від страху: ми боїмося тих, хто не такий, як ми. Тому насправді наш фільм «Назви своє ім’я по літерах» — частина великого загальноосвітнього проекту. Впевнений, що картину слід показати студентам у багатьох країнах світу. Адже толерантність виховується — в цій справі все залежить від учителя. Культура може надихатися ненавистю, а може — любов’ю. Важливе те, хто надихає. Думаю, починати виховання толерантності до інших націй і народів потрібно з середньої школи.
Журналісти поцікавилися, чи знає пан Спілберг про Голодомор в Україні. Виявилося, знає і вважає, що про це обов’язково потрібно зняти документальний фільм. Причому проект має бути концептуальним. Проте, сказав режисер, порівнювати Голокост із Голодомором небезпечно, бо це може призвести до трагедії. У свою чергу, Віктор Пінчук вважає, що про історію України слід зняти трилогію — «Голодомор», «Голокост», «Чорнобиль»: «Я багато наших громадських організацій переконую в тому, щоб вони збирали свідоцтва людей, що вижили в роки Голодомору, як це зробив Фонд Шоа по Голокосту. З кожним роком робити це буде все важче. А потім вже й пізно». Чи має фільм «прокатну» долю, запитали журналісти українського мецената. Віктор Пінчук у цьому не сумнівається: «Картина має бути показана на національних каналах, думаю, вона зацікавить міжнародні кінофестивалі. В Україні теж багато хто нею цікавиться, дехто навіть хоче купити в мене права для показу в кінотеатрах».
А як працювалося над фільмом найтитулованішому українському режисерові-документалісту, лауреатові Національної премії ім. Т.Г.Шевченка Сергію Буковському, одна з останніх картин якого «Війна. Український рахунок» викликала величезний суспільний резонанс? Чи ставилися йому якісь обмеження з боку продюсерів?
— Чесно кажучи, працювалося непросто через величезний обсяг. Готуючись до роботи, ми переглянули понад 500 свідоцтв, зібраних Інститутом Фонду Шоа, які зберігаються в Лос-Анджелесі. Під час перегляду я бачив, що на основі кожної з цих розповідей можна зробити окремий фільм, — розповідає Сергій. — Що ж до яких-небудь рамок... Продюсери сказали мені: фільм обов’язково має грунтуватися на свідоцтвах тих, хто вижили у Голокост, а взагалі-то «ви робите своє кіно так і таким, як і яким ви його бачите», тобто мені була надана повна свобода дій. У нас зібралася група однодумців: оператори Володя Кукоренчук і Рома Єленський, композитор Вадим Храпачов, режисер монтажу Антон Гойда, координатор проекту Вікторія Бондар. Ми дружно співробітничали півтора року. Фільм, який зробили, не зазнав жодних змін. Отож, продюсери слово дотримали.
Спільна робота американських і українських дослідників Голокосту продовжується. Зокрема, на початку 2007 року завершиться підготовка посібника для вчителів, яка супроводжуватиме фільм, гідний того, аби стати частиною широкої освітньої програми з історії питання.
Лариса БІЛЯКОВА

Повернутися до списку статей