Преса про нас
П'ять мільйонів на новонароджених
Неонатолог Сергій Лапоног відомий на всю Україну завдяки тому, що виходив маленького Богдана, який при народженні важив всього лише 490 грамів. І саме тому в Житомирі з'явився суперсучасний центр допомоги новонародженим «Колиска надії», створений на базі Житомирського обласного центру охорони здоров'я матери і дитини та на кошти добродійного фонду Віктора Пінчука.
Ще не висохла фарба від недавнього ремонту фасаду, а по свіжопомитому асфальту ходить медперсонал у білих халатах і таких самих капцях. Сьогодні вони вирішили змінити взуття не лише входячи в свої відділення, але й переступаючи поріг лікарні. З цього дня до їхньої медустанови буде прикута увага всіх медиківнеонатологів – у цих стінах є все для врятування життя недоношених малюків – від сучасних операційного столу і інкубаторів до мікроскопів і стерилізаторів.
Історія створення центру почалася з того, що Сергій Лапоног, завідувач відділенням інтенсивної терапії новонароджених, отримав премію «Лікар року» в рамках акції «Гордість країни». Під час її проведення, коли кожен з переможців говорив про свої заповітні бажання, цей молодий лікар сказав, що він хотів би мати у себе вдома комп'ютер, а у відділенні відеокамери, щоб спостерігати за своїми маленькими пацієнтами.
Виступаючи перед персоналом лікарні, меценат Віктор Пінчук зазначив, що у фонді вирішили, що треба не просто купувати устаткування, зокрема, для відділення реанімації, а створити перший перинатальний центр повного циклу, який зміг би служити своєрідним орієнтиром і зразком для вдосконалення і доукомплектування перинатальних відділень і служб в інших регіонах країни.
«Ми розуміли, що в боротьбу за життя ми можемо внести сучасну зброю – передові технології (вартість купленого устаткування для Житомира близько п'яти мільйонів гривень. – Авт.), – сказав він. – Але нам потрібна була армія, такий собі спецназ висококваліфікованих ентузіастів. І ми знайшли таких людей тут, у Житомирі. Але тепер ми хочемо не тільки рятувати житомирських малюків, а й навчати лікарів з усієї України. Сподіваюся, наш приклад наслідуватимуть і інші меценати».
У свою чергу, заступник міністра охорони здоров'я Василь Лазоришинець у котрий раз «урочисто поклав» все на меценатів: «Незважаючи на те, що з року в рік країна виділяє дедалі більше коштів на охорону здоров'я, вони становлять близько 3,4 % ВВП. За визначенням Міжнародної організації охорони здоров'я, якщо країна витрачає менше 5% ВВП на охорону здоров'я, то ця нація приречена на вимирання. Але при цьому в усьому світі існує інститут меценатства. Навіть у такій країні, як Німеччина, яка виділяє до 1011% внутрішнього валового продукту на охорону здоров'я. Я думаю, що таких програм, як «Колиска надії», має бути набагато більше».
Після закінчення урочистої частини екскурсоводи в білих халатах проводять ґрунтовну екскурсію по тих відділеннях, в яких з'явилося нове устаткування. «Це устаткування необхідне для недоношених дітей і дітей з різними відхиленнями в розвитку, – пояснює журналістам Людмила Асташкіна, заступник головного лікаря. – З його допомогою можна буде здійснювати якісний контроль за станом плоду, а потім і дитини. Ось, наприклад, раніше були дихальні апарати, вони ж не тільки зараз з'явилися, але були не пристосовані для глибоко недоношених дітей. Натомість нове устаткування дозволить не лише контролювати все, що відбувається, за допомогою персоналу, а й здійснювати автоматичний контроль».
Огляд рідкісних для України експонатів почався з УЗДапарату, що дозволяє виявляти вади розвитку в період до дванадцяти тижнів.
«Ось дивіться: дитинча дванадцяти тижнів», – лікар показує на моніторі плід. Виявляється, всі результати діагностики тепер можна зберігати в пам'яті апарату. «Тут видно три смужки: шкіра носа, кінчик носа і кісточка носа. Це хромосомний маркер, який зменшує ризик хвороби Дауна. Тобто на моніторі хороший профіль обличчя. А ось зараз я покажу знімки, де цієї кісточки немає. Жінка з такими результатами автоматично потрапляє в групу високого ризику», – каже лікар.
Далі екскурсія продовжується в лабораторії, потім – у відділенні для стерилізації. Доходимо до палат. Всі вони одномісні з двоспальними ліжками, люльками і ліжечками для новонароджених. Лікарі запевняють, що все в клініці безкоштовно для будьякої жінки Житомирської області. Хоча під час обходу все ж таки зустрічається віконце, поряд з яким висить табличка «каса». На питання «Главреда», яке ж її призначення, заступник головного лікаря відповідає: «Матеріали для аналізів на виявлення генетичних маркерів дорогі. Тому люди вносять добродійні внески, щоб реактиви на визначення генетичної патології у нас завжди були». Отже, як не крути, фінансова сторона цієї медалі все ж таки залишається. Жителі інших областей однозначно повинні платити за послуги, оскільки лікарня все ж таки фінансується з обласного бюджету, і зрозуміло, що гроші, наприклад на киян, не передбачені. Щоправда, про розцінки медперсонал умовчує.
Далі за планом – доукомплектовані сімейні пологові зали, палата інтенсивної терапії. «У нашому центрі дуже успішно проводиться перидуральна анестезія вже близько п'яти років – лікаріанестезіологи накопичили великий досвід», – запевняють лікарі. В одній з операційних теж встановлено нове устаткування.
«Ми отримали шикарне найсучасніше дитяче місце, – продовжують лікарі. – Воно укомплектоване всім необхідним для надання першої реанімаційної допомоги новонародженому. Складається з лампи променистого тепла (є спеціальний датчик, який викладається на тіло новонародженого, і подається та кількість тепла, яка потрібна для утримання необхідної температури, без урахування температури навколишнього середовища), апарати для дозованої подачі зволоженого і нагрітого кисню. Маючи таке місце, абсолютно не потрібні додаткові дихальні апарати. І що ми вперше побачили – це пропоновані пакети для транспортування дитини. Адже, коли народжується дитина, велику кількість тепла вона втрачає з поверхні шкіри. Особливо це небезпечно для недоношених діток, які абсолютно не мають жирового запасу. Тому тепер ми зможемо під час операції приймати дитину в такий пакет, типу целофанового, загортати і так переносити малюка від операційного на реанімаційний стіл».
У коридорах не видно жодної пацієнтки, тільки лікарі, немов вартові, стоять перед входом у відділення. Коли заходимо в реанімацію новонароджених, ми всетаки цікавимося, де ж маленькі пацієнти. Виявляється, зараз не всі палати заповнені. Хоча трохи далі по коридору в світлих палатах лежать діти.
Ні для кого не таємниця, що виходжування новонароджених вимагає дорогих технологій. І це знає Сергій Лапоног, який, втім, і без допомоги суперсучасних апаратів рятував життя дітям вагою до тисячі грамів. Сьогодні він не приховує радості: «Це устаткування дозволяє займатися тими дітьми, яких раніше ми втрачали».
Тепер, за словами Віктора Пінчука, ця лікарня мало чим відрізняється від західних клінік. «Єдине, що було в клініці в Австрії, де п'ять років тому ми лежали, це картини в пологових залах і палатах. Їх можна було придбати. І та, яка висіла в нашому залі, яку Олена бачила під час пологів, тепер прикрашає кімнату нашої Катерини. Вона в жовтоблакитних тонах і називається «Кольорове сімейство», на ній є три фігури – батько, мати і дитя. До речі, продаж картин це гарне поповнення бюджету лікарень».
Таким чином, засновник фонду власного імені знову закликав підприємців ворушитися – шукати можливість направляти гроші на дітей. «Ми займаємося правильною справою. Це майбутнє країни, і інвестувати треба тільки в нього. Якщо бізнесмени зберуть якусь суму на таку благу справу, то я додам стільки ж», – сказав він. Так само центри «Колиска надії» можуть розраховувати на дуже дорогий італійський препарат куросурф. «Часто лікарі повинні приймати дуже складне рішення – ввести чи ні препарат вартістю 700 доларів, чи можуть батьки його оплатити чи ні. Це фактично той рідкісний випадок, коли за гроші можна купити шанс на життя. І тому ми хочемо забезпечити кожен наш центр таким запасом», – пообіцяв Пінчук.
Після екскурсійної програми в неформальній обстановці всі охочі – лікарі, представники фонду і батьки діток, які народилися недоношеними в стінах обласного центру, – могли поспілкуватися.
Герой зустрічі – той самий маленький Богданчик. Його батьки не приховують свого якнайтеплішого ставлення до лікаря, що врятував життя їхнього сина.
«Пам'ятаю, як після народження Богдана наступного ранку на зміну вийшов Сергій Петрович, – згадує Олена Черній, мама малюка, якому зараз вже рік і три місяці. – Перше враження – молодий, як для серйозного лікаря, але з дуже добрими очима і такою самою усмішкою. І лише голос не пасував до його зовнішності – був спокійний, рівний, вселяв надію. Я зрозуміла, що з його вуст слова «виходимо, вилікуємо, все буде гаразд» не пустий звук. Він реально описав нам всю картину, можливі наслідки. Сказав, що у нього дуже велике бажання виходити дитину, і він зробить для цього все. Сьогодні для нас Сергій Петрович один з найдорожчих людей. Тоді ми знали: дитина просто залишилася жива, зараз думаємо, що й досі ще не розуміємо, як багато він для нас зробив».
Поки дорослі говорили про врятування життя і необхідні гроші, більшість діток, трішки покапризувавши, заснули. Заснула й дівчинка Юліана Супрунчук. Її мама розповідає, що дитина народилася на тридцять четвертий тиждень з нерозкритими легенями. За допомогою все того ж італійського препарату їх відкрили, але вони лопнули. «Довелося робити дві операції, – каже Мирослава. – Зараз нам легко, хоча ми ще й проходимо курс реабілітації. Але життя продовжується – у нас прорізаються зубки, ми вже уміємо сидіти, намагаємося ходити».
І задля таких великих перемог варто жити. А коли вже Українська держава не здатна піклуватися про кожного свого громадянина, тоді нашим «дорогим» і «рідним» бізнесменам, здається, час пригадати давній закон – 10% від доходів віддавати на добродійність. І при цьому не боятися, що хтось таким чином рахуватиме гроші в їхньому гаманці.
