Преса про нас
Future Generation Art Prize 2010: мистецтво як варіант
Премії в сучасному мистецтві - це майже лотерея. Ніколи те, що подобається більшості, не обирає журі. Тому що журі - це завжди меншість. Але це ті люди, які, можливо, бачать більше і далі, ніж ми з вами...
10 грудня стало відомо, що премії в сучасному мистецтві - це майже лотерея. Ніколи те, що подобається більшості, не обирає журі. Тому що журі - це завжди меншість.
Але це ті люди, які, можливо, бачать більше і далі, ніж ми з вами. І чи могло взагалі сподобатись нашому глядачеві відео, яке він зазвичай дивиться не більше 5 хвилин і чимчикує далі в пошуках чогось більш цікавішого.
"Так хто ж переміг?", - запитує приятель-художник по телефону. Цілий день він тримав один кулак за кубинця і його квадратний кавун, другий кулак - за Волокітіна, суто з солідарності. Було б дуже приємно, якби 100 тисяч доларів Фонду Віктора Пінчука залишились в Україні на реалізацію українського проекту. Ну, і на сцені театру Франка, де відбувалась церемонія нагородження, Артем Волокітін в оточенні зірок сучасного мистецтва - Хьорста, Гурскі, Муракамі і не тільки - зворушив, мабуть, би до сліз.
Але перемогло таки сучасне мистецтво, в сучасному його розумінні - головну премію Future Generation Art Prize 2010 Фонду Віктора Пінчука отримала бразильська художниця та просто красуня Синтія Марселле.
Хто був на виставці - той пам'ятає її відео-арт: в кадрі трактори намотують кола та вісімки в чистому полі. В іншому відео строєм марширують по дорозі назустріч одна одній декілька груп людей з трубами та барабанами.
Голова журі, куратор минулої бієнале в Венеції Даніель Бірнбаум сказав так: "Чудово скомпоновані фільми Синтії Марселле миттєво захоплюють глядача своїм тонким відчуттям масштабу та скульптурністю. Її візуально потужні роботи, представлені на виставці, справили на журі враження своєю візуальною ощадливістю та скрупульозно відточеними формами".
Іншими словами - дана робота є синтезом хореографії (яку виконують і люди, і машини), в результаті якої вийшов ленд-арт, ну, а художниця в усій цій історії виступає в ролі перформера. Тобто - синтез жанрів, до чого і йшло впевненою ходою сучасне мистецтво.
Найкраще пояснив вибір поважного журі директор музею Tate сер Ніколас Серота: "Премія Future Generation Art Prize, вручення якої ми сьогодні святкуємо, насправді демонструє, що за останні двадцять років світ серйозно змінився. Ми повинні дивитися не тільки на Європу та Америку, але на весь світ. І як бачимо з розмаїття митців та навіть членів журі та відбіркової комісії - світ сьогоднішній не схожий на світ, який ми ще вчора знали".
Світ справді швидко змінюється і ми трохи за ним не встигаємо, але тим, що міжнародна премія саме для молодих художників започаткована саме в Україні, ми можемо виключно пишатись. Адже в майбутньому в Україну будуть приїздити директори музеїв, куратори та галеристи не тільки погуляти на афтепаті, але й в пошуку молодих і талановитих.
Цього разу в Києві побували такі серйозні діячі мистецтва, як Оквуі Енвезор, Юко Хасегава, Іво Мескіта, Роберт Сторр, Аі Вейвей, Міучча Прада і не тільки. А таких людей зібрати в один день і в одному місці дуже непросто.
На афтепаті церемонії нагородження Синтія Марселле, між привітаннями і танцями, залюбки відповіла на запитання "Української правди. Життя".
- Традиційне запитання переможцю - на що підуть преміальні?
- Звичайно, планую їх витратити на нові проекти - вони в мене всі доволі недешеві. Також, завдяки цій винагороді, буду мати трохи більше вільного часу для експериментів.
- Що ти знала про Україну, коли відправляла заявку на участь?
- Я знала, що у вашої країни дуже непроста історія. І коли я почала шукати більше інформації, зрозуміла, що мій проект, який ще був у процесі, може перегукуватись з тим, що відбувається у вашій країні.
Перш за все йдеться про відео "Crusade": те, що відбувається в кадрі, дуже нагадує демонстрацію різних політичних сил - в кожної з них свій колір одягу і певні музичні інструменти в руках. Коли вони зустрічаються, їм доводиться шукати спільну мову.
- Багато українців ще в кінці XIX століття емігрували в Бразилію і живуть там досі. У вашому штаті Парана цілі українські села, де в школах вивчають українську. Ти щось знаєш про життя бразильських українців?
- На жаль, я в тих краях була тільки один раз і нічого особливо про наших бразильських українців не знаю (посміхається). Але не дивуюсь, що нас з вами історія об'єднує. Хто в Бразилії тільки не живе! І всі ми там - бразильці, адже наша країна завжди приймала всіх людей, з найрізноманітніших куточків планети. Ми - суміш культур, кольорів шкіри і крові. І саме це робить нашу країну дуже креативною.
- Ти доволі досвідчений художник, учасниця не одного бієнале. Наскільки складно в твоїй країні бути художником? Можливо заробити на життя, займаючись виключно творчістю?
- Знаєш, я почала працювати як художник ще в 1998 році. З того часу і досі я нічого не заробила, хоча роблю дуже багато проектів. Майже всі гроші йдуть на продакшн нових робіт і це таке собі замкнене коло. І якби я не любила свою роботу, я б це діло давно кинула.
- Що для тебе мистецтво?
- Мистецтво - це територія, на якій життя набуває особливого значення. Я думаю, завдяки цьому мистецтво дає можливість прожити ще одне життя, яке цілком відрізняється від того, що ми бачимо, коли дивимось на реальність виключно як на буденність.
- Навіщо тобі це інше життя?
- Для того, щоб знаходити спільну мову з цілком різними людьми. Адже мистецтво - це та мова, за допомогою якої можна висловлювати думки та ідеї цілком різними способами - за допомогою візуальних образів, звуку, кольору, чого завгодно.
Мої роботи, особливо відео - це те, що я пропоную як варіант: а що, якщо подивитись, наприклад, на ту ж політику ось таким чином? І інколи мистецтво може запропонувати дуже дієві варіанти вирішення якихось ситуацій. Або, принаймні, змінює наш кут зору на них.
- Ти почуваєш себе потрібною в своїй країні?
- Так, безумовно. Я знаю, що мої роботи можуть щось змінити в цьому світі. Багато моїх сучасників вірять в моє мистецтво і підтримують мої ідеї.
За рішенням журі румунський художник Мірче Ніколае, автор інсталяції з кіосками, отримав спеціальну премію: 20000 доларів від Фонду Віктора Пінчука підуть на його стажування.
Як сказав Роберт Сторр: "Використовуючи документальні плівки, знімки, фото архітектурних об'єктів, взуття та фото своєї матері та моделі місцевих кіосків модерністського дизайну, митець показує нам зворушливі, але водночас дуже важливі образи та символи поєднання приватного життя та історії, особистого і політичного".
